«Пригадуймо собі, хто ми є, і не даймо себе дурити»

Image

Розмова з екс-главою Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішим Любомиром відбулася в час, коли українці вийшли на Майдан, щоб висловити свої думки та відстояти права. Блаженніший Любомир спробував пояснити, у чому першопричини таких настроїв та який вихід із ситуації, що склалася.

Image

– Конфлікт сам по собі не є явищем поганим, його наслідком теж може бути конструктив, проте у суспільстві частіше з’являються тривожні сигнали, а саме радикалізація настроїв, думки про силове вирішення конфлікту. Як нам бути у такій ситуації?

– Я не дивуюся, що люди думають про насилля, про силові розв’язки – це цілком природно. Проте те, чого люди прагнуть, не можна відразу дістати, а потребує солідного виховання, рівноваги духу. Конфлікти не лихо, а нагода рости, розвиватися. Подібно як у духовному житті є спокуса. Спокуса – це нагода рости, подолати себе. Потрібно подивитися на ситуацію спокійними очима, щоб побачити, що є поганим і як можна це направити. Виправляючи це, ми ростемо.

Дуже багато людей, на жаль, реагують емоційно, не задумуючись, інстинктивно, і це небезпечно. У цьому можна побачити брак солідного суспільного виховання. А це виховання потребує часу. Ми сьогодні опинилися в напруженій ситуації, і частина людей (важко сказати який відсоток) реагує дуже емоційно, радикально. Не треба занадто дивуватися цьому, бо коли людину щось болить, коли вона бачить якусь кривду, то реагує більш радикально. Якщо побили цілком невинних людей, в тому числі дітей, пролилася кров – цілком природно, що народ реагує спонтанно і гостро. Годі вимагати, щоби всі люди були розсудливі і спокійні. Може, це й не дуже добре, бо такий брак спонтанності не показує, як людина насправді реагує, як бачить і відчуває якусь кривду.

– Чи такі заходи, які зараз відбуваються, а саме блокування будівель державних органів, бойкотування бізнесів, людей, які причетні до влади, є правильними?

– Тут можна теоретизувати. З одного боку, теоретично люди не повинні цього робити, якби влада була нормальна. А влада не є, так би мовити, нормальна, не поводиться так як треба, тож не слід  дивуватися, що люди реагують у такий спосіб. Люди зайняли кілька будинків влади – я не хвалю цього, але можу зрозуміти. Люди хочуть нагадати владі, що вона не є всемогутня, і що влада повинна зважати на те, що якщо дратуватиме людей, то люди будуть відповідати тим самим.

Маємо трохи подібну ситуацію до Таїланду – хоча там набагато гірші речі відбуваються, там теж люди займають міністерства та інші будівлі влади в драматичний спосіб. Тому те, що у нас зайняли ті кілька будинків, повторюю, що не схвалюю цього, але теж і не дуже засуджую, люди хочуть у такий спосіб показати, що вони поведінкою влади і тим, що відбувається, –  незадоволені, і що влада сама на себе накликає таку реакцію.

Те, в який спосіб поводиться міліція, «Беркут» – це наслідки дій влади. Це не відповідь на справжні заворушення чи зловживання: вони б’ють, бо їм кажуть бити, поводяться з людьми у дуже поганий спосіб. Те, що чую по радіо, міліція, яка мала б бути правоохоронна, яка повинна забезпечити людям їхні права, – тих людей переслідує, б’є. Але вона робить це з чийогось наказу. Ті міліціянти не мають сумління. Вони завжди виправдовуються тим, що виконують наказ, але я пригадую наказ Гестапо: коли пізніше, після війни, їх взяли під суд, вони виправдовувалися, що виконували наказ, але їх всіх засудили. Людина має право не послухати несправедливого наказу. Тим більше треба пам’ятати, кому ці люди присягають, вони не присягають владі, вони присягають народові, і повинні цей народ боронити, берегти його, захищати. І коли дається такий наказ, хтось має мати відвагу сказати: пробачте, я такого наказу не виконаю, хочете стріляйте мене, але я такого наказу виконувати не буду. Якби люди мали сумління… Пригадую 80-ті роки в Польщі, рух «Солідарність» і те, хто саме служив у міліції. Були такі загони міліції, до яких брали людей, котрі не мають морального почуття, з низьким, так би мовити, інтелектуальним рівнем, і вони поводилися відповідно до своєї природи. Якщо влада поводиться коректно, то вона має право покарати, але вона має так поводитися, щоб не дратувати людей. А вони б’ють наліво і направо, побитих теж трактують дуже погано, лікарі у лікарнях поводяться некоректно, непрофесійно. У таких ситуаціях не треба дивуватися, що народ відповідає такою самою монетою. На жаль, так стається, і цим не можна тішитися.

– Владико, ви, мабуть, чули про петицію “Завдання 5/12”, у якій культурна еліта країни висловила свої постулати та вимоги, зокрема, звільнення політв’язнів, припинення насильства щодо мирних демонстрантів та гарантії незастосування репресій до учасників демонстрацій.

– Правильно, дуже добра ініціатива. Владі не можна потурати, особливо якщо влада не поводиться нормально, згідно з приписами людськості, – її треба п’ятнувати за те, що вона робить. Треба голосно про це говорити, про те, як вона поводиться, отож нехай вони не дивуються, що такі ексцеси мають місце, бо це – голос народу. Мені здається, що те, що зайняли один чи другий будинок – це ще дуже делікатно. Ще влада повинна Богу дякувати, що народ так поводиться. Я б не дивувався, якби били направо і наліво. Не кажу, що я б цього бажав чи радив, але я б не дивувався, бо знаю з історії інших народів, як вони реагують. Наші люди реагують ще дуже делікатно.

– Можливо, у цьому теж сила нашого народу?

– Духовна сила, бо бачите остаточно народ залишається духовно сильним, влада пропадає, якщо вона не гідна свого людського покликання – вона зникає, і добре, що зникає. Дехто осуджує наш народ, що він занадто лагідний, що не є рішучий у своїх відповідях, думаю, що це робить честь нашому народу, що люди відчувають, що не можна діяти понад міру.

– Можемо часто почути, що події, які відбуваються, – це не лише боротьба з владою, але це також боротьба на духовному рівні, боротьба добра і зла.

– Не дивуйтеся. Оскільки ми є спадкоємцями Радянського Союзу, тої більшовицької ментальності, це справді є боротьба добра і зла. Людей так виховували, тому я не дивуюся міліції, «Беркуту» чи представникам влади – їх так виховали, вони іншого не знають. Може, дехто схаменувся, опам’ятався, зрозумів, але всі того не зроблять, вони роблять так, як навчені. Це справа перевиховання. Дехто прекрасно, феноменально переосмислив і зрозумів свою гідність, гідність іншої людини і сьогодні поводиться взірцево. Але щоб всі це зробили – це, мабуть, складно.

– Можливо, це процес дозрівання?

– Знаєте, це демографічне питання. Це покоління раніше чи пізніше відійде, силою природи. Я б дуже хотів, щоб всі змінилися, навернулися, то було б ідеально, але так, на жаль, у житті не буває. Але те, що це покоління виросло і поводиться в такий спосіб, – це  не лише вина цих людей: їх так виховали, вони іншого не знають. Я тому нікого не суджу. Просто констатую факт.

Є багато людей, які, на жаль, не зміняться: не роблять жодного зусилля, щоб змінитися чи виправитися, і єдина розв’язка – демографічна: прийде час і вони підуть, а підросте нове покоління, яке того лиха не знало, сподіваюсь, краще покоління, якщо ми подбаємо, щоб воно доростало в кращому середовищі.

– Почастішали голоси, які говорять про розкол країни, про можливі сценарії федералізації. Як маємо на це реагувати?

– Це нелегке питання. Думаю, воно значною мірою соціологічне і психологічне. Це теж питання, як людей перевиховати. Існують геополітичні справи, коли одна держава хоче керувати іншою, наприклад, за допомогою військової акції, але теж є інші способи: дурити, обмовляти, обманювати, навчати неправди, заперечувати історію, культуру, мову, щоб тих людей зробити ніким, щоб вони перестали бути собою, щоб їм було байдуже, де вони і з ким вони. Це важливо для того, хто стоїть за цим всім, хто керує цим процесом. Ми добре знаємо це з нашої історії, мали приклад виховання «радянської людини», яка перебувала цілковито під впливом влади. Це відомий факт в історії. Теж маємо наступні приклади: знаємо, як у нас друкуються підручники, що зникає інформація про Крути і багато інших подій (ці фрагменти просто видаляють із книжок, мовляв, це підбурює народ, але справжня мета цього – зробити «півголовків» із людей), щоб люди не знали своєї історії, аби їм було важливо тільки те, щоб на столі були хліб і ковбаса. На жаль, такі течії є у нас.

А проти них що можемо протиставити? Мусимо усвідомлювати, хто ми є. От настає 200-річчя з дня народження Шевченка. Тим, які приходять до мене, кажу цитувати і вивчати Шевченка. Ми часто говоримо про національну ідентичність. Здається, немає кращого між нашими письменниками, як, власне, Шевченко, який в дуже гарний поетичний спосіб пригадує нам, хто ми є.

Пригадаймо собі, хто ми є, і не даймо себе дурити. Потрібно реагувати передусім за допомогою культури: тут не треба зброї, тут треба науки, знання культури, тихої щоденної праці, щоб це ставало частиною нашого життя – мати свідомість, що це є моя Батьківщина, звідки походять мої батьки, та виховувати патріотів.

Розмовляла активістка громадського сектора Євромайдану
Анастасія Кінзерська

zaxid.net

Advertisements

Позначки:, , , , , ,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: